ВОНА ЗНАЄ ЦІНУ МИРНОГО НЕБА...
20 грудня цього року свій поважний ювілей відмічала Олександра Антонівна Наконечна. Народилась іменинниця в селі Синявка, там і зростала, а в Степанці вийшла заміж та так і живе тут до сьогоднішнього дня. 90 років – а ніби-то вчора була дівчам, яке пережило всі страхіття голодомору та війни, зітхаючи згадує ювілярка. Життя не пройшло – пролетіло…Але старість прийшла до Олександри Антонівни не з порожніми руками. Народила та виховала разом із чоловіком двох дітей, має трьох онуків та одного правнука. За плечима 38 років трудового стажу колгоспниці, за які іменинниця отримала нагороди ветерана праці. На даний час проживає із донькою, яка переїхала із міста Києва, щоб доглядати за мамою, так, як вона рік тому зламала ногу, перенесла складну операцію та потребує допомоги і опіки. Дуже вдячна дочці, що покинула заради неї все і переїхала в село. Але це свідчить лише про те, що ця жінка вклала в своїх дітей оте найцінніше зерно родинного тепла та людяності і, незважаючи на своє нелегке життя, зуміла виховати їх дуже хорошими людьми. Приємно вразила жвавість розуму цієї літньої жінки, яка в 90 років продекламувала вірш, який вивчила ще в дитинстві. А також Олександра Антонівна розповіла своїм гостям – представникам Степанецької громади в особі заступника сільського голови - Юлії Мітакі та головного спеціаліста відділу земельних ресурсів Олександра Хоменка, багато цікавих історій із свого довгого життя. Розмову перервав телефонний дзвінок – правнук вітав свою улюблену бабусю Сашу, як він її ласкаво називає, із Днем Народження. Вразило те, що діалог затягнувся на довгий час, адже, зазвичай, сучасних дітей важко заставити промовити навіть кілька слів старенькій бабусі, чи дідусю, навіть банальну фразу: «Вітаю, бажаю…» і так далі. А тут дев’ятирічний хлопчисько спілкувався із 90-річною бабусею, немов із своєю ровесницею. Це іще раз доводить, що приорітети в цій родині розставлені правильно, що сивини тут поважають. Із таких сімей потрібно брати приклад. А іменинниця говорить, що яке б життя тяжке у неї не було, вона не скаржиться на долю. « Хочу лише, щоб швидше замирилась війна »- зітхаючи промовила Олександра Антонівна, хто, як не вона знає справжню ціну мирного неба.
Гості від імені сільського голови Олександра Яременка поздоровили ювілярку із такою поважною датою, підбадьорили іменинницю хорошими словами, звеселили її свято ніжними квітами, та залишили на згадку теплий подарунок та ще й обіцянку приїхати до неї на наступний ювілей через 5 років. І старенька пообіцяла дочекатися.
